Епоха відновлення і епоха продовження відновлення з точки зору провіденційної ідентичності часу

7-денний · Семінар з Викладу Принципу

Епоха відновлення і епоха продовження відновлення з точки зору провіденційної ідентичності часу

• Остаточною метою провидіння відновлення є створення основи для Месії, тому продовження провидіння неминуче тягне за собою повторення промислу відновлення цієї основи.
• У ході провидіння повторення промислу відновлення основи для Месії зводилося врешті-решт до повторення промислу відновлення шляхом тангам символічного та субстанційного приношень.
• Розгляньмо під цим кутом зору, чим характеризувався кожен із провіденційних періодів.

• Саме Ізраїль був центральною нацією, відповідальною за Боже провидіння в епоху провидіння відновлення.
• Таким чином, Старий Заповіт, у якому описана історія Ізраїлю, містить матеріал, необхідний для вивчення провіденційної історії цієї епохи.
• Центральним народом епохи продовження провидіння відновлення, що розпочалася з приходом Ісуса, були християни.
• Тому історія християнства містить необхідний матеріал для вивчення історії провидіння відновлення цієї епохи.
• У цьому значенні, якщо нащадків Авраама епохи Старого Заповіту ми називаємо першим Ізраїлем, то християн епохи Нового Заповіту можна назвати другим Ізраїлем.

Розділ 1

Період рабства в Єгипті і період переслідувань у Римській імперії

• 400-річний період від Ноя до Авраама — це період відокремлення від сатани, що був утрачений внаслідок помилки Авраама в жертвоприношенні.
• Відповідний період переслідувань у Римській імперії був необхідний для відновлення цього попереднього періоду на основі субстанційної ідентичності часу.
• Через подолання цих страждань християни відновлювали шляхом тангам 400-річний період приготування до прийняття Месії.
• Це період відокремлення від сатани, що був осквернений унаслідок помилки єврейського народу, який не прийняв Ісуса як живу жертву, а відправив його на розп’яття.

• У період єгипетського рабства, після того як Яків із 12 синами й 70 родичами ввійшов до Єгипту, його нащадки страждали під гнітом єгиптян 400 років.
• У період римських переслідувань 12 апостолів і 70 учнів Ісуса були першими з-поміж багатьох поколінь християн, які зазнали суворих переслідувань у Римській імперії впродовж 400-річного періоду.

• У період рабства в Єгипті обраний народ першого Ізраїлю тримав себе в чистоті через обрізання, приносячи жертви та, покидаючи Єгипет, дотримуючись суботи.
• У період переслідувань у Римській імперії християни, як другий Ізраїль, жили чистим життям через таїнства хрещення і Святого причастя, приносячи себе в жертву та дотримуючись неділі.

• Мойсей вивів ізраїльтян із Єгипту та попрямував із ними в Ханаан.
• Він підкорив фараона силою трьох знамень і десяти покарань.
• Схожим чином, до закінчення чотирьохсотрічного періоду переслідувань у Римській імперії, коли християни випили гірку чашу страждань до дна, Ісус збільшив кількість віруючих за допомогою чудес, які являли силу його духу.
• Він спонукав до змін імператора Костянтина, який визнав християнство в 313 році,
• і надихнув Феодосія I проголосити християнство державною релігією, що відбулося в 392 році.
• Так християни здійснили духовне відновлення Ханаану в Римській імперії — світі сатани.

• Мойсей отримав на горі Сінай десять заповідей та дане в законі Боже Слово, які склали суть старозавітного писання.
• Встановивши й шануючи кам’яні скрижалі, скинію та ковчег заповіту, він відкрив шлях приготування обраного народу першого Ізраїлю до прийняття Месії.
• Так само до кінця періоду переслідувань у Римській імперії обраний народ другого Ізраїлю почав збирати записи, залишені апостолами та євангелістами, і встановив канон Нового Заповіту.
• Християни зводили церкви, в основі зі Словом, і готувалися до прийняття Господа Другого пришестя, розширюючи основу для Месії.

Розділ 2

Період правління суддів і період християнських церков за патріархів

• Після того як ізраїльтяни ввійшли в землю Ханаанську, 15 суддів, зокрема Самсон, Ілій та Самуїл, правили ізраїльськими племенами 400 років. Цей період називається періодом суддів.
• Період християнських церков за патріархів в епоху Нового Заповіту був необхідний для відновлення періоду суддів на основі субстанційної ідентичності часу.
• Лідери місцевого духівництва — патріархи, єпископи, абати — стояли на чолі християнського суспільства та виконували обов’язки, подібні до суддів епохи Старого Заповіту.

• Судді поєднували функції пророка, первосвященика та царя, які пізніше були розподілені між різними особами.
• Ізраїль у цей період був феодальним суспільством.
• Лідери місцевого духівництва — патріархи, єпископи, абати — стояли на чолі християнського суспільства та виконували обов’язки, подібні до суддів епохи Старого Заповіту.
• Як і за часів суддів, християнське суспільство цього періоду теж було феодальним суспільством, що підпорядковувалося цим місцевим провідникам.

• Період суддів розпочався після того, як ізраїльтяни звільнилися з рабства в Єгипті та їхні нащадки об’єдналися під керівництвом Ісуса Навина й Калева, щоб увійти в благословенний Ханаан.
• Поділивши територію нових земель між родами й племенами,
• на чолі яких стояли судді, вони сформували новий обраний народ та заклали основи ізраїльського феодального суспільства.
• Аналогічно до періоду суддів, період християнських церков за патріархів розпочався після звільнення християнства від переслідувань у Римській імперії, світі сатани.
• Християни поширили Євангеліє серед германських племен, які перемістилися в IV столітті в Західну Європу, рятуючись від навали гунів (народ монгольського походження).
• Так на нових землях Західної Європи Бог зростив германські народи в ролі нового обраного народу
• і встановив ранню форму християнського феодального суспільства.

Розділ 3

Період об’єднаного царства і період християнського королівства

• У період об'єднаного царства, функції суддів були розподілені між повноваженнями пророка, священика й царя.
• Пророки отримували вказівки безпосередньо від Бога, священики служили скинії і пізніше — храму, а цар керував народом.
• Кожний із них мав чітко визначену місію, направляючи Ізраїль до досягнення мети провидіння відновлення.
• Період християнського королівства призначався для відновлення шляхом тангам періоду об’єднаного царства на основі субстанційної ідентичності часу.
• Таким чином, коли період християнських церков за патріархів підійшов до завершення,
• функції патріархів розподілилися між монастирським вищим духівництвом, яке виконувало роль пророків, папою, який виступав у ролі первосвященика, та королем, який керував народом.
• Як лідери другого Ізраїлю, вони були відповідальними за те, щоб направляти його до досягнення мети провидіння відновлення.
• Тогочасна християнська церква поділялася на п’ять патріархатів: Єрусалиму, Антіохії, Олександрії, Константинополя та Риму.
• З-поміж усіх патріархів римський, якого зокрема стали називати папою, здійснював контроль над усіма єпископами та абатами Західної Європи.

• У період об’єднаного царства Ізраїлю центральною особою, покликаною відновити основу довіри, був цар.
• Пророк і первосвященик, створивши духовну основу для царя та благословивши й помазавши його на царство, повинні були зайняти відносно нього положення Каїна.
• У християнському королівстві центральною особою основи довіри був імператор.
• Папа, подібний до первосвященика Ізраїлю, який отримував Божі накази через пророків, повинен був підготувати духовну основу для імператора.
• Після коронації та благословення імператора папа повинен був підкорятися йому як громадянин.

• У період об’єднаного царства цар повинен був керувати своїм царством згідно з настановами пророків, а пророки, як його громадяни, повинні були підкорятися царю.
• Приблизно 800 років відтоді, як нащадки Авраама ввійшли в Єгипет, Бог велів пророку Самуїлу помазати Саула на царство, і той став першим царем Ізраїлю.
• У період християнського королівства імператор, зі свого боку, повинен був підтримувати духовну працю папи та правити відповідно до його настанов.
• З цією провіденційною метою папа Лев III благословив та коронував у 800-му році Карла Великого, який став першим імператором другого Ізраїлю.

• Цар Саул не скорився наказам Бога, даним через пророка Самуїла (1 Сам. 15:1—23), і втратив можливість звести храм.
• Тож провидіння відновлення повинне було знову продовжитися, охопивши додатково 40 років правління царя Давида та 40 років правління царя Соломона. За часів Соломона нарешті було закладено основу довіри, а також побудований храм.
• Але оскільки цар Соломон чинив перелюб зі своїми багатьма дружинами-язичницями, він утратив положення Авеля в субстанційному приношенні,
• унаслідок чого Ізраїль утратив можливість закласти субстанційну основу.

Розділ 4

Період поділу на північне та південне царства і період поділу на східне та західне королівства

• Період об’єднаного царства розпочався з правління царя Саула і тривав за часів царів Давида й Соломона. Та оскільки цар Соломон поклонявся чужим богам, яких шанували його дружини (1 Цар. 11:5—13), після його смерті об’єднане царство розпалося, проіснувавши протягом правління трьох царів.
• Північне царство, Ізраїль, засноване десятьма з дванадцяти племен, зайняло положення Каїна,
• а південне царство, Іудея, засноване іншими двома племенами, посіло положення Авеля.
• Так настав період поділу на північне та південне царства.
• Так само християнське королівство, створене імператором Карлом Великим, три покоління по тому почало розпадатися: три його онука,
• які ворогували між собою, розділили його на три частини: східну державу франків, західну державу франків та Італію.
• Оскільки Італія незабаром опинилася під владою східних франків, поділ по суті відбувся на два королівства: східне та західне.
• Королівство східних франків стало називатися Священною Римською імперією і зайняло положення Авеля відносно Франції, як почало називатися королівство західних франків.

• Розпочинаючи з періоду поділу на північне та південне царства, щоразу, коли ізраїльтяни порушували заповіт Бога та відходили від ідеалу храму,
• Бог посилав у їхнє середовище пророків, таких як Ілля, Ісая, Єремія та Єзекіїль. Усього Він послав чотирьох великих і дванадцятьох малих пророків. Вони наставляли народ, спонукаючи його до каяття та внутрішньої реформації.
• Та царі й народ не зважали на застереження пророків і не каялися, унаслідок чого Бог мусив задіяти промисел зовнішнього покарання. Воно проявилося в тому, що іудеї, зазнаючи частих набігів язичницьких племен, таких як єгиптяни, сирійці, ассирійці та вавилоняни, урешті-решт потрапили під їхню владу.
• У період поділу на східне та західне королівства, призначений для відновлення шляхом тангам вищезгаданого періоду на основі субстанційної ідентичності часу, папство деградувало.
• Бог намагався спонукати його до проведення внутрішньої реформи церкви, діючи через монахів та праведників, серед яких були Фома Аквінський і святий Франциск Ассізький.
• Оскільки духівництво й церква не розкаялися, а погрузнули в іще більшій корупції та розпусті, Бог мусив здійснити промисел зовнішнього очищення, допустивши війну між християнами і мусульманами. У цьому полягала провіденційна причина поразки хрестових походів.

• Період поділу на північне та південне царства підійшов до свого завершення, коли всі жителі північного царства, Ізраїлю, та південного царства, Іудеї, були взяті в полон язичниками,
• і ізраїльському монархічному устрою настав кінець.
• Аналогічно до цього, у період поділу на східне та західне королівства, у зв’язку з поразками хрестових походів, папська влада остаточно втратила довіру й авторитет,
• що позбавило християнство його духовного центру.
• Крім того, багато феодалів і лицарів, на яких трималося феодальне суспільство, загинули в походах, унаслідок чого воно втратило свою політичну опору та життєву силу. Величезні витрати, зроблені папами та феодалами для ведення цілої низки безуспішних війн, довели їх до зубожіння.
• У результаті християнське монархічне суспільство почало руйнуватися.

Розділ 5

Період єврейського поневолення та повернення і період папського поневолення та повернення

• Через те, що ізраїльтяни впали в невіру, Бог допустив, щоб вони зазнали страждань у вигнанні, в полоні у Вавилоні.
• За більш раннього періоду єврейського поневолення та повернення цар Єгояким, члени царської сім'ї, пророки, включаючи Данила та Єзекіїля, священики, чиновники, ремісники та багато інших євреїв 70 років перебували в полоні у вавилонського царя Навуходоносора, після чого Перська імперія знищила Вавилон, і єврейський народ був звільнений указом царя Кіра (2 Цар. 24, 25; 2 Хрон. 36; Єр. 29:10, 39:1—10).
• У період папського поневолення та повернення, наприкінці епохи хрестових походів, феодальна система в Європі поступово розпадалася, і виникали нові національні держави.
• У міру зростання влади світських монархів конфлікт між папами та королями посилювався.
• В одному з таких конфліктів французький король Філіп IV Красивий на певний час ув’язнив папу Боніфація VIII.
• У 1309 році Філіп змусив папу Климента V перенести папський престол із Рима до Авіньйона на півдні Франції.
• Упродовж сімдесяти років папи, що приходили один за одним, залишалися в неволі, підпорядковуючись французьким королям, доки папська резиденція не повернулася до Рима.

• Після того як Перська імперія знищила Вавилон і єврейський народ був звільнений указом царя Кіра (2 Цар. 24, 25; 2 Хрон. 36; Єр. 29:10, 39:1—10), минуло ще 140 років, упродовж яких вигнанці поверталися на свою землю трьома хвилями
• і нарешті заклали основи власної нації, об'єднавшись навколо пророка Малахії. Відтоді вони розпочали приготування до прийняття Месії.
• Після повернення пап до Риму настав період тривалістю близько 140 років, позначений Великим розколом, соборним рухом та відновленням влади пап у римській церкві,
• і тривав до релігійної реформації 1517 року на чолі з Мартіном Лютером.

Розділ 6

Період приготування до приходу Месії і період приготування до Другого пришестя Месії

• Після періоду єврейського поневолення та повернення минуло ще 400 років до того, як Месія прийшов в ізраїльський народ.
• Це був період приготування до приходу Месії.
• Після повернення папства до Риму християнство має зустріти Христа в Другому пришесті лише після проходження чотирьохсотрічного періоду приготування до Другого пришестя Месії.
• Цей період повинен стати завершальним періодом провіденційної історії, коли всі вертикальні умови тангам, що накопичилися за шість тисяч років провіденційної історії від часів Адама, будуть відновлені горизонтально.

• Повернувшись із вавилонського полону,
• ізраїльтяни розкаялися в гріху ідолопоклонства, відбудували храм, зруйнований вавилонським царем Навуходоносором,
• і оновили віру на основі закону Мойсея на чолі з пророком Малахією.
• Схожим чином після повернення папської резиденції до Риму середньовічні християни відновили основу довіри, розпочавши рух за реформу римської церкви.
• Їхні зусилля увінчала релігійна реформація, розпочата Мартіном Лютером.
• Рух реформації розвіяв морок середньовіччя, осяявши світлом Євангелія Європу, і проклав нові шляхи віри.

• У період приготування до приходу Месії серед народів світу за волею Бога зароджувалися релігії, що відповідали їхнім регіонам і культурам, за допомогою яких вони могли зробити необхідні внутрішні приготування для прийняття Месії.
• Ісус мав прийти на цю світову основу приготування, щоб об’єднати всі релігії в одну світову християнську цивілізацію.
• У період приготування до Другого пришестя Месії, починаючи з епохи Відродження,
• практично в усіх сферах людської діяльності, зокрема в політиці, економіці, культурі та науці, стрімкими темпами відбувався прогрес, створивши сприятливе середовище на світовому рівні для діяльності Христа в Другому пришесті.

• За часів Ісуса на Середземноморському узбережжі сформувалася велика політична територія, центром якої стала Римська імперія з її розвиненими засобами зв’язку, що давали змогу дістатися будь-якого куточка світу.
• Рим став центром великої елліністичної цивілізації, яка сформувалася на основі грецької мови.
• Таким чином було закладено підґрунтя, необхідне для того, щоб учення Месії швидко поширилося від Ізраїлю, де жив Христос, до Риму та всіх частин світу.
• Так само в епоху Другого пришестя демократична політична сфера поширилася по всьому світу під впливом великих держав.
• Відстань між Сходом і Заходом значно скоротилася завдяки швидкому прогресу в галузі транспорту і зв’язку; широкий мовний і культурний обміни сприяли значному зближенню людей в усьому світі.
• Усі ці чинники підготували умови для якнайшвидшого поширення вчення Господа Другого пришестя по всьому світу.

Розділ 7

Розвиток історії з точки зору провидіння відновлення

• Грішний світ можна розглядати як образ грішної людини.
• Тому загальну тенденцію розвитку людської історії, створеної грішними людьми, можна зрозуміти, проаналізувавши внутрішнє життя грішної людини.
• Грішна людина має і первозданну душу, яка прагне добра, і злу душу, яка прагне зла, і ці дві душі постійно перебувають у стані війни між собою, спричиняючи в ній непостійну та суперечливу поведінку.
• Оскільки людське суспільство складається з людей, які перебувають у стані постійної внутрішньої боротьби, їхні стосунки також сповнені дисгармонії та конфліктів.
• Тому людську історію можна подати у вигляді сукупності конфліктних суспільних взаємин, через що вона неминуче сповнена конфліктів та воєн.

• Завдяки дії первозданної душі навіть грішна людина відгукується на Боже провидіння відновлення і просувається вперед шляхом утілення цілей добра.
• Отже, історичний прогрес породжує людина, яка навіть у вирі добра і зла докладає цілеспрямованих зусиль для того, щоб відкинути зло і примножити добро.
• Тому світ, до якого прямує історичний розвиток, — це не що інше, як Царство Небесне, у якому буде втілена мета добра.
• Ми повинні розуміти, що конфлікти й війни — це тимчасове явище, завдяки якому добро відокремлюється від зла на шляху до здійснення кінцевої мети добра.
• Відповідно до цього, розвиток історії людства в бік добра досягається шляхом постійного процесу відокремлення добра від зла згідно з Божим провидінням відновлення.

• При цьому на основі кровного зв’язку прабатьків людства з сатаною
• останній, використовуючи грішних людей, здійснив раніше від Бога в спотвореному вигляді ідеальний світ, який мав намір утілити Бог.
• У результаті в людській історії виник світ не за Принципом — хибний прояв Божого ідеалу.
• Наприкінці гріховної історії, до того як Бог зможе відновити Царство Небесне на землі, сатана побудує свій світ не за Принципом — комуністичний світ.

• Перше суспільство, утворене грішними людьми, було первісно-общинним.
• Під впливом первозданної душі людини, яка прагнула зайняти сторону Бога в провидінні відновлення, у первісних общинах із сатаною в центрі з перших днів існування первісно-общинного устрою розпочався процес поділу.
• Дійсно, Бог обрав Авраама, виділивши його з гріховного світу, щоб той став зразком добра; Він благословив його, давши нащадків, які дотримувалися Божої волі.
• Нащадки Авраама поклали початок першому ізраїльському родовому суспільству.
• Вони ввійшли в Єгипет у вигляді родового суспільства, але до часу повернення з Єгипту в Ханаан із їхніх родів утворилися племена.
• За правління суддів ізраїльське суспільство було феодальним.

• Монархічне суспільство поглинуло дрібні одиниці політичної та економічної структури раннього феодального суспільства, об’єднавши їх однією територією з численним населенням, могутньою економікою та добре захищеними володіннями.
• Саме таким і було об’єднане ізраїльське царство, засноване царем Саулом.
• Після знищення Іудейського царства Бог тримав трон вільним до приходу Месії, залишивши єврейський народ під владою язичницьких держав.
• Бог помістив єврейський народ в елліністичну культурну сферу, яка закладала ідеологічний фундамент для демократії, для того, щоб Месія міг бути обраний царем волею народу.
• Однак єврейський народ розіп’яв Ісуса. Унаслідок цього мета провидіння була досягнута лише в духовному плані.

• Якби єврейський народ повірив в Ісуса як у Месію та об'єднався з ним, він зміг би своїм впливом підкорити Римську імперію ще за життя на землі.
• Його б шанували в ній як Царя і він заснував би світове царство зі столицею в Єрусалимі.

• Через невіру єврейського народу Ізраїль було знищено, а Римська імперія почала занепадати. У 476 році Західна Римська імперія впала.
• Так центр Божого провидіння відновлення перемістився з Іудеї, землі Божої гіркої скорботи, у Західну Європу, що розташовувалася на території колишньої Західної Римської імперії.
• Відповідно, духовне провидіння відновлення, засноване на християнстві, здійснювалося переважно в Західній Європі.
• Тому тільки в Західній Європі історія цієї епохи розвивалася в чіткій відповідності до зразка, установленого в провидінні відновлення.
• В історії християнства Західної Європи містяться основні історичні факти, які сформували епоху продовження провидіння відновлення.

• Дисонанс в стосунках релігії та економіки зумовлений тим, що економіка, як і наука, бере до уваги практичну сторону дійсності. Насправді, економіка розвивається в тісному зв'язку з науковим прогресом.
• Виходячи з цього, історія релігії, узгоджуючись із внутрішнім розвитком провидіння Бога, та історія економіки, відповідаючи зовнішньому розвитку Його провидіння, відрізнялися за напрямом і швидкістю свого поступального розвитку.
• Хоча розвиток релігії та економіки, так само як релігії та науки, відбувається в деякому протиріччі один з одним, у житті суспільства вони виявляються пов’язаними.
• Релігія і економіка пов’язуються з життям суспільства через політику.
• В історії західної політики прокладався шлях узгодження релігії та економіки.
• Отже, для правильного розуміння руху історії в напрямку до мети провидіння відновлення, нам слід розглядати історію політики окремо.

• Після розп’яття Ісуса єврейський народ опинився на боці сатани, і Бог більше не міг продовжувати Своє провидіння відновлення в його середовищі.
• Отже, Він розділив це суспільство, виділивши з його середовища відданих віруючих, щоб установити християнське родове суспільство.
• Християнське родове суспільство складалося з найпростіших общин, політична й економічна структури яких або перебували в зародковому стані, або їх узагалі не існувало. У зв’язку з цим релігія, політика та економіка в цей період не отримали незалежного розвитку.
• Незважаючи на жорстокі переслідування, християнське родове суспільство поступово досягало дедалі більшого розквіту в Римській імперії, яка оточувала Середземне море, і перетворювалося на християнське родоплемінне суспільство.
• Після того як християнство було прийняте германськими народами, які переселилися на територію Західної Римської імперії, християнське суспільство значно розширилося.

• Феодалізм почав зароджуватися в Європі за часів занепаду Римської імперії, коли імперська влада ослабла і державу охопив хаос.
• Бог побудував феодальне суспільство з новообраних Ним германських народів, яким призначалося зіграти ключову роль у провидінні.
• Зміцнивши дрібні одиниці у володіннях небесної сторони в трьох сферах — релігійного, політичного та економічного життя, Бог заклав основу для встановлення Свого Царства.

• У релігійній сфері християнське монархічне суспільство, що прийшло вслід за християнським феодальним суспільством, було духовним королівством і не мало державної території.
• Воно підпорядковувалося владі пап і виросло на духовній основі для Месії.
• Із занепадом феодального устрою влада феодалів почала зосереджуватися в руках королів, які стали користуватися абсолютною владою, мотивуючи це «священним правом королів».
• Абсолютні монархії процвітали до Великої французької революції 1789 року.
• З розвитком економіки на зміну феодалізму прийшов капіталізм, за яким настав імперіалізм. Так само як абсолютна монархія характеризується консолідацією політичної влади, капіталізм характеризується монополізацією фінансів і капіталу.
• Капіталізм виник одночасно з появою абсолютної монархії в XVII столітті і процвітав за часів промислової революції в Англії та після неї.

• Бог відкрив новий промисел підготування суверенної нації, яка була б спроможна прийняти Месію. Тому монархічне суспільство врешті-решт було зруйноване і замість нього прийшла демократія.
• Історичний прогрес у релігійній сфері досяг рівня християнської демократії після того, як християнська монархія була повалена релігійною реформацією 1517 року.
• Шляхом реформації демократичні сили в християнстві зруйнували духовне королівство, у якому папи користувалися необмеженою владою.
• Демократичні рухи, які повстали проти абсолютної монархії в XVII і XVIII століттях, дали початок демократичним революціям в Англії, Америці і Франції. Вони зруйнували монархічне суспільство і заклали основи сучасного демократичного суспільства.
• З іншого боку, призначенням соціалістичних ідей, які виникли в ході розвитку економічної історії, було повалення імперіалізму та встановлення демократичної форми економіки.

• Первозданна душа людей, у пошуках соціалістичного суспільства на боці Бога, прагне втілити ідеали взаємозалежності, спільного правління та загальної етики.
• Світ, створений на таких засадах, буде нічим іншим, як Царством Небесним на землі, у центрі якого — Господь Другого пришестя.
• Оскільки сатана завжди випереджає здійснення Божого провидіння, його сторона вже будує комуністичний світ, відстоюючи «науковий соціалізм», що спирається на теорії діалектичного та історичного матеріалізму.

• В історії Західної Європи, яку направляло провидіння відновлення, три сфери — релігія, політика та економіка — розвивалися окремо, відповідно до встановленого зразка. Як відшукати точку їхнього дотику на завершальному етапі провіденційної історії, щоб закласти основу для ідеалу прийдешнього Христа?
• Щоб шляхи релігії, політики та економіки перетнулися і втілили єдиний ідеал, має виникнути новий прояв істини, здатний повністю розв’язати проблеми релігії і науки завдяки новому підходу, за яким вони будуть розглядатися в нерозривній єдності.
• Релігія з основою на цій істині поведе за собою людство до створення єдності із шімджон Бога.
• Тоді люди створять економіку, яка базуватиметься на єдиній ідеології і стане фундаментом для політичного устрою, здатного втілити ідеал творення.
• Таке суспільство стане Царством Месії, побудованим на засадах взаємозалежності, спільного правління та загальної етики.