창조원리(創造原理)에서 이미 논한 바와 같이, 지상천국(地上天國)은 완성한 사람 하나의 모양과 같은 세계인 것이다. 따라서 타락된 세계는 타락한 사람 하나의 모양을 닮은 것이라고 볼 수 있다. 그러므로 우리는 타락한 사람 하나의 생활을 살펴봄으로써 인류죄악사(人類罪惡史)의 전체적인 움직임을 엿볼 수 있는 것이다.
Як уже зазначалося в главі «Принцип творення» (3.2), Царство Небесне на землі — це світ, створений за образом досконалої людини. Відповідно, грішний світ можна розглядати як образ грішної людини. Тому загальну тенденцію розвитку людської історії, створеної грішними людьми, можна зрозуміти, проаналізувавши внутрішнє життя грішної людини.
타락(墮落)한 인간에게는 선을 지향하는 본심(本心)과 이 본심의 명령을 배반하고 악을 지향하는 사심(邪心)이 있어서, 이 두 마음이 항상 싸우고 있다는 사실을 우리는 부정할 수 없다. 따라서 우리는 본심의 명령을 따르는 선행(善行)과 사심의 명령을 따르는 악행(惡行)이 우리들의 한 몸에서 상충되고 있다는 사실도 부정할 수 없는 것이다. 이와 같이 그 자체 내에서 투쟁을 일으키고 있는 개체들이 횡적(橫的)으로 얽혀서 생활을 영위하는 것이 사회이기 때문에 거기에도 역시 투쟁이 일어나지 않을 수 없게 된다. 그런데 이와 같이 투쟁으로 얽히어진 사회생활이 시간의 흐름을 따라 종적(縱的)으로 변전(變轉)하여 내려온 것이 바로 인류역사이므로, 이 역사는 필연적으로 투쟁과 전쟁으로 엮어지는 것이 되지 않을 수 없는 것이다.
Ми не можемо заперечувати той факт, що грішна людина має первозданну душу, яка спонукає її прагнути добра, і злу душу, яка повстає проти велінь первозданної душі і прагне зла. Очевидно, що обидві вони постійно перебувають у стані війни між собою, викликаючи в нас непостійність та суперечливу поведінку. Оскільки людське суспільство складається з людей, які перебувають у стані постійної внутрішньої боротьби, їхні стосунки також сповнені дисгармонії та конфліктів. Тому людську історію можна подати у вигляді сукупності конфліктних суспільних взаємин, через що вона неминуче сповнена конфліктів та воєн.
그러나 인간은 본심(本心)과 사심(邪心)의 집요한 싸움 가운데서 악을 물리치고 선을 따르려고 부단히 노력을 하고 있다. 따라서 그의 행동도 점차 악행을 버리고 선을 행해 나아가는 방향을 취하게 되는 것이다. 타락된 인간에게도 이와 같이 선을 지향하는 본심의 작용이 있기 때문에, 그들은 하나님의 복귀섭리(復歸攝理)에 대응하여 선의 목적을 이루어 나아가게 되는 것이다.
Незважаючи на це, людина, перебуваючи в постійній внутрішній боротьбі між первозданною і злою душею, незмінно намагається відкинути зло і йти шляхом добра. З просуванням уперед її зусилля приносять плоди у вигляді добрих учинків. Завдяки дії первозданної душі навіть грішна людина відгукується на Боже провидіння відновлення і просувається вперед шляхом утілення цілей добра.
따라서 이러한 인간들에 의하여 엮어져 내려온 역사는, 선악(善惡)이 교착(交錯)되는 와중에서도 악을 물리치고 선을 지향해 내려온 것이 사실이다. 그러므로 역사가 지향하는 종국적인 세계는 바로 선의 목적이 이루어진 천국이 아닐 수 없는 것이다. 그렇기 때문에 투쟁이나 전쟁은 선의 목적을 이루기 위하여 선과 악을 분립해 나온 하나의 과정적인 현상이기도 하다는 사실을 우리는 알아야 한다. 그러므로 싸움의 결과가 일시 악의 승리로 돌아간다 하더라도, 결국에는 그 악의 결과로 인하여 역사는 보다 더 큰 선의 목적을 이루어 나아가는 섭리노정(攝理路程)으로 바뀌어지게 되는 것이다. 이러한 견지에서 우리는 인류역사가 하나님의 복귀섭리에 의하여 부단히 선과 악의 분립역사(分立役事)를 되풀이하면서 선을 지향하고 발전하여 나왔다는 사실을 알게 된다.
Отже, історичний прогрес породжує людина, яка навіть у вирі добра і зла докладає цілеспрямованих зусиль для того, щоб відкинути зло і примножити добро. Тому світ, до якого прямує історичний розвиток, — це не що інше, як Царство Небесне, у якому буде втілена мета добра. Ми повинні розуміти, що конфлікти й війни — це тимчасове явище, завдяки якому добро відокремлюється від зла на шляху до здійснення кінцевої мети добра. Тому, хоча зло часом і перемагає, Бог використовує це у Своєму провидінні, щоб направити історію до досягнення більш високого рівня втілення добра. Відповідно до цього, розвиток історії людства в бік добра досягається шляхом постійного процесу відокремлення добра від зла згідно з Божим провидінням відновлення.
그런데 인간이 사탄과 혈연관계(血緣關係)를 맺음으로 말미암아 사탄은 타락된 인간을 중심하고 장차 하나님이 이루시려는 것과 같은 형의 세계를 앞장서 이루어 나왔었기 때문에, 결과적으로 인류역사는 원리형(原理型)의 비원리세계(非原理世界)를 형성하여 나온 것이다. 따라서 인류역사의 종말에 있어서는, 하나님이 지상천국(地上天國)을 복귀하시기 전에 사탄을 중심으로 한 그와 같은 형의 비원리세계가 먼저 이루어지게 되는 것이니, 이것이 바로 공산주의세계(共産主義世界)인 것이다. 사탄은 이처럼 하나님이 이루시려는 뜻을 항상 앞질러 비원리적으로 이루어 나아가고 있기 때문에, 복귀섭리노정(復歸攝理路程)에서는 참것이 나타나기 전에 거짓 것이 먼저 참것과 같은 모양으로 나타나게 되는 것이다. 그리스도에 앞서 적그리스도가 나타날 것을 예언하신 성서의 말씀은 이러한 원리로써만 해명될 수 있는 것이다.
При цьому на основі кровного зв’язку прабатьків людства з сатаною останній, використовуючи грішних людей, здійснив раніше від Бога в спотвореному вигляді ідеальний світ, який мав намір утілити Бог. У результаті в людській історії виник світ не за Принципом — хибний прояв Божого ідеалу. Наприкінці гріховної історії, до того як Бог зможе відновити Царство Небесне на землі, сатана побудує свій світ не за Принципом — комуністичний світ. Це приклад того, як сатана, який поклав початок цій історії, випереджає Бога, втілюючи у формі псевдо-Принципу те, що мав намір здійснити Бог. Тому в ході провидіння відновлення хибна подоба істини передує появі самої істини. Це положення Принципу пояснює пророцтво Ісуса про те, що перед приходом істинного Христа з’являться антихристи.
7.1. Розвиток історії в епоху провидіння відновлення
타락된 인간들에 의하여 처음으로 이루어진 사회는 원시공동사회(原始共同社會)였다. 이 사회는 사탄을 중심하고 서로가 유무상통(有無相通)하던 사회로서, 원래 하나님이 완성한 인간을 중심하고 이루려 하셨던 공생공영공의주의사회(共生共榮共義主義社會)를 사탄이 앞질러 비원리적으로 이루어 놓은 것이었다. 만약 이 사회에 투쟁도 분열도 없었다면 이 사회는 그대로 영속(永續)할 것이기 때문에, 하나님의 복귀섭리는 이루어질 수 없는 것이다.
Перше суспільство, утворене грішними людьми, було первісно-общинним. Це було колективне суспільство, у якому люди спільно володіли матеріальними благами. Але в центрі цього суспільства перебував сатана. Тому воно було лише недосконалою подобою суспільства, яке Бог мав намір створити в центрі з досконалою людиною, — суспільства, побудованого на засадах взаємозалежності, спільного правління та загальної етики (공생 공영공의주의, консенконйонконийджуі). Якби за первісно-общинного устрою не існувало ні конфліктів, ні поділу, то суспільство залишилося б навіки незмінним, і Боже провидіння відновлення ніколи б не здійснилося.
그러나 위에서 설명한 바와 같이, 타락인간은 그 개체에 있어 두 마음이 서로 싸우고, 또 이 마음의 싸움이 행동으로 나타나서 개체와 개체가 서로 싸우게 되므로, 원시공동사회가 그대로 평화로이 유지될 수는 없었던 것이다. 더구나 이 사회가 경제적인 이해관계를 서로 달리하는 사회에로 발전함에 따라서, 그 싸움이 더욱 크게 전개되어 온 것은 두말할 필요도 없는 것이다. 이와 같이 하나님의 복귀섭리(復歸攝理)에 대응하려는 인간의 본심(本心)의 작용에 의하여 사탄을 중심하고 조성되었던 원시공동사회에는 일찍부터 싸움에 의한 분열이 일어나고 있었다.
Проте, як пояснювалося вище, кожна грішна людина має дві душі, що перебувають у стані війни, і внутрішній конфлікт, який вони породжують, проявляється у вчинках людини та призводить до міжособистісних конфліктів. Тому первісні общини не могли зберегти мир. Більше того, розвиваючись, вони перетворювалися на суспільства більшого масштабу з різноманітними економічними й соціальними відносинами, де, відповідно, неминуче росли й ці конфлікти. Під впливом первозданної душі людини, яка прагнула зайняти сторону Бога в провидінні відновлення, у первісних общинах із сатаною в центрі з перших днів існування первісно-общинного устрою розпочався процес поділу.
사탄을 중심한 인류 죄악사의 발전과정을 보면, 원시공동사회(原始共同社會)에서 분열된 인간을 중심하고 씨족사회(氏族社會)가 형성되었고, 그것이 더 성장하여 봉건사회(封建社會)를 이루었으며, 그 판도와 주권을 더욱 확장하여 군주사회(君主社會)를 이루었던 것이다. 이것은 장차 하나님이 이 죄악세계에서 선한 개체를 부르시어 그들을 중심하고 선의 씨족사회를 세우고, 나아가 선의 봉건사회를 이루어 가지고 선의 왕국을 건설함으로써 메시아를 맞기 위한 선의 판도와 주권을 수립하려 하셨기 때문에, 사탄이 또한 이것을 먼저 알아 가지고 그러한 형의 노정을 앞질러 걸어 나온 것이었다.
Розглядаючи шлях розвитку історії грішного людства, який направляв сатана, ми приходимо до висновку, що родові суспільства виникли в результаті поділу між індивідами в первісних общинах. Такі суспільства переростали у феодальні, а потім розширювали свої межі, посилювали владу і ставали монархічними. Це була та модель, яку сатана скопіював у Бога і втілив її раніше від Нього. Він знав план Бога, який полягав у тому, щоб виділити людей добра з грішного світу і, покладаючись на них, створити родове суспільство добра, потім розвинути його до феодального суспільства добра, і нарешті досягти стадії царства добра з достатньою територією й суверенітетом для приходу Месії.
실상 하나님은 이러한 죄악세계에서 선의 중심으로 아브라함을 부르시어, 그로부터 하나님의 뜻을 받들 수 있는 자녀를 번식케 함으로써 이스라엘 씨족사회를 세우셨던 것이다. 그 후 아브라함의 자손들은 애급(埃及)에 들어가서 씨족으로부터 부족으로 발전되었으며, 그들이 가나안으로 돌아온 후에는 사사시대(士師時代)를 이루었던 것인데, 이 사사를 중심한 사회가 바로 이스라엘 봉건사회였다.
Дійсно, Бог обрав Авраама, виділивши його з гріховного світу, щоб той став зразком добра; Він благословив його, давши нащадків, які дотримувалися Божої волі. Нащадки Авраама поклали початок першому ізраїльському родовому суспільству. Вони ввійшли в Єгипет у вигляді родового суспільства, але до часу повернення з Єгипту в Ханаан із їхніх родів утворилися племена. За правління суддів ізраїльське суспільство було феодальним.
그러면 이 사회를 어찌하여 봉건사회라고 하는가? 봉건사회의 특성은 봉사와 복종을 전제로 하는 주종관계(主從關係)에 의한 정치제도와 봉토(封土)를 중심한 봉쇄적인 자급자족의 경제체제에 있는 것이다. 그런데 사사시대는 바로 이러한 성격의 사회였던 것이다. 즉 가나안 땅으로 돌아온 이스라엘 민족의 각 지파(支派)에게는 땅이 분배되었고, 그 지파들은 대영주(大領主)와 같은 위치에 있었던 사사(士師)를 중심하고 봉건사회를 형성하였던 것이다. 그렇기 때문에 이 시대를 이스라엘 봉건사회라고 한다.
Феодальним ми називаємо суспільство, в основі політичної й соціальної системи якого лежать стосунки «хазяїн-слуга», що передбачають служіння й покору. Другою ознакою феодального суспільства є наявність економічної структури, що складається із самостійних господарських одиниць, які діють на обмеженій території. За періоду суддів ізраїльському суспільству були характерні зазначені ознаки. Кожне ізраїльське плем’я, яке повернулося в Ханаан, було наділене землею. Судді, які правили цими землями, в ізраїльському феодальному суспільстві виконували роль, схожу на роль єпископів та феодалів раннього середньовічного суспільства Європи. Тому цей період називається періодом ізраїльського феодального суспільства.
봉건사회(封建社會)의 백성들은 그 사회의 성격상 그 영주(領主)의 사상(思想)과 영도(領導)에 절대 순종굴복하였다. 따라서 그 영주가 하나님의 뜻 가운데 서 있는 한 그 백성들은 자연히 그를 따라서 하늘편에 서게 되었던 것이다. 한편 또 그들은 이와 같이 주종관계에 의한 봉쇄적인 정치와 경제의 사회제도하에 있었기 때문에, 사탄의 외침(外侵)을 당하지 않는 환경 가운데서 생활할 수 있었던 것이었다. 따라서 씨족사회(氏族社會)가 봉건사회로 발전하게 된 것은, 사탄의 소유를 하늘편으로 빼앗아 넘김으로써 하늘편 주권에 속하는 보다 큰 판도를 형성하여 가지고 사탄의 침범을 막기 위함이었다. 이러한 하나님의 섭리가 있었기 때문에, 또 그것을 안 사탄은 여기에 대비하여 한 걸음 앞질러서 먼저 사탄편 봉건사회를 이룸으로써 사탄주권을 유지하려 하였던 것이다.
Природа феодального суспільства полягає в тому, що люди поділяють переконання свого володаря та цілком підкоряються його наказам. Відповідно, якщо володар залишається відданим Божій волі, то і його люди, слідуючи за ним, опиняються на боці Бога. Живучи в умовах політичної системи, побудованої на стосунках «хазяїн-слуга», і маючи самодостатню економічну структуру, ізольовану від зовнішнього світу, вони були здатні витримати вторгнення сатани ззовні. Головна причина переходу від родового суспільства до феодального полягала в тому, щоб повернути на сторону Бога матеріальні цінності та людей, які належали сатані. Маючи більше території під владою Бога, людям було легше відбивати вторгнення сатани. Розуміючи, у чому полягало Боже провидіння, сатана намагався випередити Бога, захоплюючи владу у свої руки раніше, ніж це міг зробити Бог. Так сатана утворив своє феодальне суспільство кількома століттями раніше.
또 한편 봉건사회는 보다 더 큰 주권과 판도의 군주사회(君主社會)를 이루기 위한 기대를 조성하기 위하여 오게 되는 것이다. 즉 이스라엘 봉건사회로써 사탄편의 침범을 막을 수 있는 소단위의 하늘편 주권과 백성과 경제적인 판도를 형성한 후에, 다시 이것들을 통합하여 보다 더 큰 주권과 백성과 경제적인 판도로 확장하고 강화하기 위하여 이스라엘 군주사회가 오게 되었던 것이니, 이것이 바로 사울왕으로 시작된 통일왕국시대(統一王國時代)였다.
Провіденційна мета створення феодального суспільства раннього Ізраїлю полягала в тому, щоб закласти основу для монархічного устрою з більшою територією та могутнішою владою. Монархічне суспільство поглинуло дрібні одиниці політичної та економічної структури раннього феодального суспільства, об’єднавши їх однією територією з численним населенням, могутньою економікою та добре захищеними володіннями. Саме таким і було об’єднане ізраїльське царство, засноване царем Саулом.
이미 위에서 언급한 바와 같이, 예수님은 어디까지나 만왕의 왕으로 오신 분이었다(계 11 : 15). 그러므로 하나님이 이스라엘 민족의 군주사회를 형성하신 것은, 장차 메시아가 오셔서 만왕의 왕으로 군림하실 수 있는 터전을 마련하시기 위함이었던 것이다.
Як уже зазначалося, Ісус мав прийти як Цар Царів (Об’яв. 11:15). Тому Бог створив монархічне суспільство Ізраїлю, як достатньо міцну основу для приходу Месії та його правління в цій ролі.
하나님이 이러한 섭리 밑에서 이스라엘 군주사회를 세우려 하셨었기 때문에, 사탄편에서는 또다시 이것을 앞질러 먼저 사탄을 중심한 군주사회(君主社會)를 형성함으로써 하늘의 섭리를 막아 왔던 것이다. 그러므로 통일왕국시대(統一王國時代)가 오기 전에 이미 사탄세계에서는 애급왕국(埃及王國)이 기원전 수십 세기에 제1왕조를 세워 그후 30왕조나 계승되었었고, 고 바빌로니아왕국은 기원전 18세기 함무라비왕 때 벌써 전메소포타미아를 통일하였던 것이며, 힛타이트왕국은 기원전 14세기에 시리아를 중심으로 동방(東方)의 최강국(最强國)이 되었었다. 그리하여 사탄편 세계에서도 역시 하나님의 복귀섭리(復歸攝理)에 대응하는 인간 본심의 작용에 의하여 보다 선한 왕국과 보다 악한 왕국이 서로 싸우면서 왕국을 단위로 한 분립역사(分立役事)를 일으켜 나왔던 것이다.
Сатана знав про Боже провидіння, яке лежало в основі монархічного суспільства, і перегородив шлях до його втілення, утворивши своє монархічне суспільство. Тому задовго до створення об’єднаного Ізраїльського царства зародився Стародавній Єгипет із приходом до влади першої династії фараонів. Це царство існувало впродовж тридцяти династій. У XVIII столітті до н. е., за часів правління царя Хамурапі, Вавилонія вже володіла всією Месопотамією. Хетське царство в XIV столітті до н. е. стало могутньою державою, якій належала територія Близького Сходу в районі Сирії. Навіть у сатанинському світі тривала постійна боротьба між царствами з досить високими ідеалами добра і тими, які перебували на більш низькому рівні, у результаті чого добро відокремлювалося від зла. Це прагнення до добра породжує первозданна душа, яка взаємодіє з Божим провидінням відновлення.
따라서 당시의 솔로몬왕이 끝까지 하나님의 뜻을 받들었더라면, 그는 애급, 메소포타미아, 크레타(혹은 미노아)등 3대 문명(三大文明)을 흡수한 문화적인 사회환경에서 그의 탁월한 정치능력을 발휘하여 동방제국(東方諸國)을 통일하였을 것이었고, 나아가서는 메시아의 이상을 실현할 수 있는 세계적인 판도를 형성하였을 것이었다. 그러나 솔로몬왕의 타락으로 말미암아 하나님은 이 군주사회를 붕괴시키는 섭리를 하시지 않을 수 없었던 것이다.
Якби цар Соломон, наділений блискучою майстерністю політика, дотримувався Божої волі до кінця, він об’єднав би народи Близького Сходу та асимілював єгипетську, мінойську й месопотамську цивілізації. Зрештою він міг би сформувати світові володіння, на які прийшов би Месія, щоб установити Божу владу. Проте Соломон став поклонятися ідолам, унаслідок чого Бог був змушений розпочати промисел руйнування створеного Ним у муках монархічного суспільства.
이와 같이 통일왕국시대의 왕들이 ‘메시아를 위한 기대’를 세워 하나님의 주권을 복귀할 수 있는 터전을 마련하지 못하였기 때문에, 결국 하나님은 이 왕국을 남북(南北) 두 왕조로 분립하셨다. 그리하여 하늘 뜻을 배반하였던 북조(北朝)는 이방인 앗시리아(애급, 바빌로니아, 힛타이트 등의 왕국이 쇠미해짐에 따라 이 앗시리아왕국이 강대해져서 기원전 8세기에 애급을 포함한 오리엔트의 중심부를 정복하여 최초의 세계제국을 건설하였었다)에 부쳐 멸망하게 하셨고, 하늘 뜻을 받들던 남조(南朝) 유대도 얼마 안 가 하나님의 뜻을 배반하게 되자 신바빌로니아(앗시리아제국이 멸망한 후 갈대아인에 의하여 바빌론을 수도로 하여 신바빌로니아왕국(혹은 갈대아왕국)이 창건되었었다)에 부쳐서 멸망하게 하셨던 것이다.
Оскільки за часів об’єднаного Ізраїльського царства царям не вдалося створити основу для Месії (메시아를 위한 기대, мешіариль віхан кіде) і підготувати основу для відновлення Божого володарювання, Бог мусив розділити царство на дві частини: північне царство, Ізраїль, і південне царство, Іудею. Оскільки їхнє населення продовжувало перешкоджати втіленню Божої волі, Він допустив, щоб північне царство потрапило до рук язичників – ассирійців. Прагнучи створити першу світову імперію, Ассирія у VIII столітті до н. е. захопила весь стародавній Близький Схід, включаючи Єгипет. Південне царство, Іудея, певний час дотримувалося волі Бога, але потім повстало проти Нього. Тому Бог віддав його до рук Ново-Вавилонської імперії, яка витіснила Ассирію на початку VII століття до н. е. і стала другою світовою імперією.
하나님은 유대왕국을 멸하신 후, 메시아가 강림하실 때까지 유대민족을 여러 이방(異邦)들에게 속하게 하심으로써 이 민족의 왕위를 비워 두셨다. 특히 유대민족을 민주주의(民主主義)의 기틀이 될 헬라문명권 내에 속방(屬邦)이 되게 하심으로써, 장차 메시아가 강림하실 때 유대민족이 그를 환영하기만 하면 민의(民意)에 의하여서 언제든지 메시아가 왕위에 오를 수 있도록 민주주의형의 사회를 이루어 놓으셨던 것이다. 그러나 유대인들의 민의는 예수님을 왕위에 올려 세우지 못하고 그를 십자가에 살해하고 말았으므로, 이것으로써 아브라함의 혈통적인 후손을 중심하고 이루려 하셨던 2천년의 복귀섭리(復歸攝理)의 목적은 영적으로만 이루어지게 되었던 것이다.
Після знищення Іудейського царства Бог тримав трон вільним до приходу Месії, залишивши єврейський народ під владою язичницьких держав. Зокрема, Бог помістив єврейський народ в елліністичну культурну сферу, яка закладала ідеологічний фундамент для демократії. Бог розвивав в ізраїльському суспільстві демократичні форми правління для того, щоб Месія міг бути сердечно прийнятий та обраний царем волею народу. Та єврейське суспільство не прийняло Ісуса як Царя Царів, і без підтримки народу він був розп’ятий. У результаті цього на завершальному етапі двохтисячолітнього провидіння відновлення, яке було розпочате Богом із виокремлення Авраама і його нащадків із середовища грішного світу, мета провидіння відновлення була втілена лише в духовному плані.
7.2. Розвиток історії в епоху продовження провидіння відновлення
7.2.1. Провидіння відновлення і західна історія
기독교(基督敎)를 박해하던 로마제국은 4세기 말에 이르러 드디어 돌아가신 예수님 앞에 굴복하고, 기독교를 국교(國敎)로 정하게 되었었다. 그러나 당초에 유대민족이 예수님을 메시아로 믿고 모시어 하나가 되었더라면, 로마제국을 중심하고 지중해를 기반으로 한 고대 통일세계는 응당 살아 계신 예수님에게 감화되어, 그를 왕으로 모시고 예루살렘을 중심으로 한 왕국을 이루었을 것이었다. 그러나 유대민족은 불신으로 돌아갔기 때문에 멸망하였고, 메시아왕국을 위한 터전이 되었어야 했던 로마제국도 점차 쇠퇴하기 시작하여 서기 476년에는 서로마가 게르만의 용병대장 오도아케르에 의하여 패망되고 말았다. 그리하여 하나님의 복귀섭리는 원한의 땅 유대에서 서로마의 판도였던 서구(西歐)로 옮겨지게 되었다.
Римська імперія, у якій християнство зазнавало гонінь, урешті-решт схилила голову перед розп’ятим Ісусом і наприкінці ІV століття прийняла християнство як свою державну релігію. Проте первісна провіденційна роль Римської імперії, яка об’єднала стародавній світ Середземномор’я, полягала в тому, щоб закласти основу для царства Ісуса на землі. Якби єврейський народ повірив у нього як у Месію та об’єднався з ним, Ісус зміг би своїм впливом підкорити Римську імперію ще за життя на землі. Його б шанували в ній як Царя і він заснував би світове царство зі столицею в Єрусалимі. Але через невіру єврейського народу Ізраїль було знищено, а Римська імперія почала занепадати. У 476 році після цілого століття навал варварських племен Західна Римська імперія впала під натиском військ германського полководця-найманця Одоакра. Так центр Божого провидіння відновлення перемістився з Іудеї, землі Божої гіркої скорботи, у Західну Європу, що розташовувалася на території колишньої Західної Римської імперії, яку до того часу заселили германські племена.
따라서 예수님 이후에 있어서의 기독교에 의한 영적 복귀섭리는 서구를 발판으로 하고 이루어 나왔기 때문에, 이 시대의 복귀섭리역사는 서구에서만 전형노정(典型路程)을 따라서 발전하게 된 것이다. 유물사관(唯物史觀)에서 논하고 있는 역사발전 과정도 서구의 역사에서만 적응되고 있는 바, 그 이유도 바로 여기에 있는 것이다. 이와 같이 되어 서구를 중심한 기독교사는 복귀섭리연장시대(復歸攝理延長時代)를 형성한 중심사료(中心史料)가 된 것이다.
Таким чином, центром духовного провидіння відновлення, провідну роль у якому зіграло християнство, стала Західна Європа. Тому тільки в Західній Європі історія цієї епохи розвивалася в чіткій відповідності до зразка, установленого в провидінні відновлення. З цієї причини шлях історичного розвитку, описаний марксистською теорією історичного матеріалізму, відповідає тільки історії Західної Європи. В історії християнства Західної Європи містяться основні історичні факти, які сформували епоху продовження провидіння відновлення.
7.2.2. Взаємозв’язок історій релігії, економіки і політики
하나님이 인간으로 하여금 유형(有形) 무형(無形)의 두 세계를 주관하도록 하시기 위하여 육신(肉身)과 영인체(靈人體)의 두 부분으로써 인간을 창조하셨다 함은 이미 창조원리(創造原理)에서 논술되었다. 그러므로 인간이 타락되지 않았더라면 그의 영인체와 육신이 함께 성장하여 완성됨으로써 영육 양면의 지성(知性)이 동시에 지상의 육신생활 가운데서 완전한 조화를 이루었을 것이다. 그러나 인간은 타락됨으로 인하여 영육 양면의 무지에 빠지게 되었었다. 여기에서 인간의 영적인 무지는 종교에 의하여, 그 육적인 무지는 과학에 의하여 계발(啓發)되어 나왔던 것이니, 이에 관해서는 이미 전편 제3장 제5절 Ⅰ에서 논하였다.
Як уже говорилося в главі «Принцип творення», Бог визначив людині володарювати як над духовним, так і над фізичним світами, наділивши її як духовним, так і фізичним «я» (Творення 6.2). Тому якби людина не згрішила, її духовне й фізичне «я» одночасно досягли б досконалості, і її знання у сфері духовної та фізичної реальності розвивалися б у повній гармонії. Після того як відбулося гріхопадіння і людина втратила знання про духовний і фізичний світи, вона долала духовне незнання через релігію, а фізичне — шляхом науки (Останні дні 5.1).
그런데 영적인 무지는 종교로써 타락인간 가운데 잠재해 있는 그 본심(本心)을 불러일으킴으로써 그들이 보이지 않는 원인적인 세계를 찾아 나아감에 따라 점차 계발되어 왔다. 그러나 종교는 누구나 다 긴절(緊切)한 필요성을 느끼는 것이 아니기 때문에 영적인 면의 계발은 어느 특수한 인간에 있어서는 비약적이기도 하지만 일반적으로는 대단히 완만한 것이다. 이것은 종교가 세계적으로 보편화되어 있는 오늘에 있어서도 영적인 면에서는 고대인(古代人)이나 대차(大差)없는 인간들이 많이 있다는 사실로써 미루어 알 수 있다.
Як говорилося раніше, релігії допомагали людям поступово долати духовне незнання, пробуджуючи до життя їхню приховану первозданну душу. Вони вчили людей зосереджувати своє життя на невидимому, причинному світі. Оскільки далеко не кожна людина відчуває гостру необхідність релігії, лише деякі виняткові люди швидко набувають духовних знань. Для більшості ж духовний ріст залишається досить повільним. Сьогодні ми можемо знайти підтвердження цьому факту, стаючи очевидцями великого поширення релігій по всьому світу, поряд із чим духовний рівень сучасних людей часто не вищий, ніж у людей стародавності.
그런데 이와는 반대로 육적인 무지는 누구나 인식할 수 있는 결과의 세계 즉 자연계(육계)에 대한 것을 과학적으로 탐구하는 것으로써 계발되어 왔다. 그리고 과학은 현실을 타개하는 것이기 때문에 누구에게나 긴요하다. 그러므로 육적인 무지에 대한 계발은 급진적이면서도 보편적이다.
З іншого боку, наукові дослідження допомагали людям подолати фізичне незнання, розширюючи знання про фізичний світ, світ наслідку. Оскільки наука має справу з практичною стороною життя, усі люди відчувають у ній гостру необхідність. Тому пізнання людства у сфері фізичного світу швидко зростали та поширювалися.
이렇듯 찾아가는 대상이 종교에 있어서는 보이지 않는 원인(原因)의 세계이므로 초현실적(超現實的)인 것인 데 반하여 과학에 있어서는 보이는 결과(結果)의 세계 즉 물질세계(物質世界)로서 현실적인 것이기 때문에, 지금까지 종교와 과학은 이론적으로 타협할 수 없는 것으로 상충되어 왔다. 그뿐 아니라 피조세계(被造世界)의 주권을 갖고 있는 사탄이 현실생활을 통하여 인간에게 침범하는 관계로, 지금까지 종교의 길은 현실을 버리지 않고는 갈 수 없는 것으로 생각되어 왔기 때문에, 현실을 추구하는 과학과 서로 조화될 수 없었던 것은 당연하다.
Отже, об’єктом вивчення релігії є нематеріальний трансцендентний світ причини, тоді як наука досліджує видимий матеріальний світ наслідку. Тому аж до сьогоднішнього дня релігія й наука теоретично не мали точок дотику. Крім того, оскільки сатана, який зберігає владу над світом творіння, постійно атакує людей через практичну сторону життя, релігія вчить відмовлятися від реальності цього світу. Цілком природно, що релігія не може досягти згоди з наукою, яка націлена на покращення умов життя.
다음 장 제1절에서 상세히 논급하겠거니와, 하나님이 원래 인간의 외적인 육신(肉身)을 먼저 창조하시고 다음으로 내적인 영인체(靈人體)를 창조하셨기 때문에(창 2 : 7), 재창조 원칙(再創造原則)에 의한 복귀섭리(復歸攝理)도 외적인 것에서 내적인 것으로 복귀해 가는 과정을 밟게 된다. 이러한 섭리적 원칙으로 보더라도 과학과 종교가 서로 조화될 수 없는 발전과정을 밟아 나온 것은 사실이다.
Ми знаємо, що спочатку Бог створив фізичне тіло, зовнішній аспект людини, а потім — духовне «я», внутрішній аспект (Бут. 2:7). Як буде докладно розглянуто в наступній главі, провидіння відновлення дотримується цього зразка, відповідно до законів відтворення, проходячи шлях від зовнішнього до внутрішнього. Якщо розглядати розвиток релігії й науки з такої провіденційної точки зору, також стає очевидним, що він не міг характеризуватися гармонією.
이러한 부조화(不調和)는 종교와 경제의 관계에 있어서도 또한 마찬가지이다. 그것은 경제도 역시 과학과 같이 현실세계에 속하는 것으로서, 더욱이 과학의 발달과 밀접한 관계를 가지고 발전하는 것이기 때문이다. 이러한 관계로 인하여 하나님의 내적인 섭리에 의한 종교사(宗敎史)와 그 외적인 섭리에 의한 경제사(經濟史)는 그 발전에 있어서 서로 방향과 진도를 달리하지 않을 수 없었던 것이다. 그러므로 이와 같이 하나님의 복귀섭리의 전형노정(典型路程)을 밟아 온 서구에 있어서의 역사발전을 섭리적인 면에서 파악하기 위하여는 기독교사(基督敎史)와 경제사를 따로 갈라 가지고 고찰해 보지 않으면 아니 된다.
Такий дисонанс спостерігається і в стосунках релігії та економіки. Він зумовлений тим, що економіка, як і наука, бере до уваги практичну сторону дійсності. Насправді, економіка розвивається в тісному зв’язку з науковим прогресом. Виходячи з цього, історія релігії, узгоджуючись із внутрішнім розвитком провидіння Бога, та історія економіки, відповідаючи зовнішньому розвитку Його провидіння, відрізнялися за напрямом і швидкістю свого поступального розвитку. Тому, щоб осягнути з провіденційної точки зору історію Західної Європи, яка розвивалася відповідно до шляху-зразка, встановленого Божим провидінням відновлення, історію християнства та історію економіки слід розглядати окремо.
그런데 종교와 과학이 그러하듯이, 종교와 경제도 타락인간(墮落人間)의 내외 양면의 생활을 각각 분담하여 복귀해야 될 사명을 가지고 있기 때문에, 그것들이 전혀 관계없이 발전할 수는 없는 것이다. 그러므로 종교와 과학, 따라서 종교와 경제는 그 발전과정에 있어서 서로 상충적인 면을 지니면서도, 우리의 사회생활과 결부되어 각각 기독교사와 경제사를 형성해 온 것이다.
З іншого боку, оскільки релігія і економіка, так само як релігія і наука, відповідають за відновлення двох сфер життя грішної людини — внутрішньої і зовнішньої, вони не можуть розвиватися без певного взаємозв’язку. Хоча розвиток релігії та економіки, так само як релігії та науки, відбувається в деякому протиріччі один з одним, у житті суспільства вони виявляються пов’язаними.
그러면 그것들은 우리의 사회생활과 어떻게 결뉴(結紐)될 수 있었던가? 그것은 바로 정치에 의해서였다. 기독교화했던 서구(西歐)에서였기 때문에 더욱 그러하다. 서구에 있어서의 정치는 급진적인 과학의 발달에 따르는 경제발전과, 복귀섭리의 뚜렷한 방향을 잡지 못하고 헤맸던 기독교의 움직임을 사회생활 가운데서 조화시키는 방향으로 나아가지 않을 수 없었기 때문에, 그의 정치사(政治史)는 종교와 경제를 조화시키려는 또 하나의 새로운 방향으로 나아가게 되었던 것이다. 따라서 복귀섭리를 위한 역사의 발전을 정확하게 파악하기 위하여는 정치사도 역시 별도로 고찰하지 않을 수 없게 된다.
Таким чином, між історією християнства та історією економіки існував певний взаємний вплив. Релігія і економіка пов’язуються з життям суспільства через політику. Особливо у християнізованій Західній Європі були помітні спроби політичних діячів поєднати економічний розвиток, який поспішав за науковим прогресом, і шлях християнства, яке часто не мало чіткого усвідомлення свого провіденційного призначення. Так в історії західної політики прокладався шлях узгодження релігії та економіки. Отже, для правильного розуміння руху історії в напрямку до мети провидіння відновлення, нам слід розглядати історію політики окремо.
Щоб проілюструвати незалежний розвиток релігії, політики та економіки, розгляньмо історичну ситуацію, яка склалася в Західній Європі наприкінці XVII століття.
먼저 종교사(宗敎史)의 면에서 살펴보면, 이 시대에는 이미 기독교 민주주의사회(基督敎民主主義社會)가 형성되어 있었다. 즉 1517년의 종교개혁(宗敎改革)으로 인하여 교황이 독재하던 영적인 왕국이 붕괴됨으로써 중세인들은 교황에 예속되어 있던 신앙생활에서 해방되어 누구나 성서를 중심하고 자유롭게 신앙생활을 할 수 있게 되었었다. 그러나 정치사(政治史)의 면에서 보면 이 시대에는 전제군주사회(專制君主社會)가 대두되어 있었고, 경제사(經濟史)의 면에서는 아직도 장원제도(莊園制度)에 의한 봉건사회(封建社會)가 엄존하고 있었다. 이와 같이 동시대의 동사회가 종교면에서는 민주주의사회가 되고, 정치면에서는 군주주의사회가 되며, 경제면에서는 봉건주의사회가 되기 때문에 복귀섭리의 입장에서 이 시대의 성격을 파악하기 위하여는 그 발전과정을 각각 별도로 고찰하지 않으면 안 된다.
Щодо історії релігії, цей проміжок часу характеризувався утворенням християнського демократичного суспільства, що свідчило про те, що демократичні цінності вже вкоренилися в християнстві цього періоду, прийшовши на зміну монархічному способу правління пап, який припинив своє існування після релігійної реформації 1517 року. Народи Європи, чиє релігійне життя в період середньовіччя підпорядковувалося папській ієрархії, поступово звільнювалися від цієї залежності, дедалі більше беручи за основу свого життя у вірі Біблію. Стосовно політики це був період розквіту абсолютної монархії. В економічному розумінні феодально-поміщицька система зберігалася в багатьох частинах Європи. Таким чином, суспільство Європи цього періоду ставало демократичним із точки зору релігії, залишаючись при цьому монархічним у політичному відношенні і феодальним — в економічному.
그러면 복귀섭리시대(구약시대)에 있어서의 역사 발전은 어찌하여 그러한 과정을 밟아 나오지 않았는가 하는 것을 우리는 알아야 할 것이다. 고대사회(古代社會)에 있어서는 과학의 발달이 거의 정돈상태(停頓狀態)에 있었기 때문에 경제발전도 역시 그러하였다. 아직도 생활양식이 분화되기 전인 구약시대(舊約時代)의 이스라엘 민족은 지도자들의 명령에 의하여 엄격한 율법(律法)에 추종하는 주종관계(主從關係)의 사회제도하에서 단순한 생활을 하고 있었기 때문에, 그들의 종교생활은 곧 그들의 사회생활이었던 것이다. 따라서 당시에는 종교와 정치와 경제가 분립된 발전을 할 수 없었던 것이다.
Нам також необхідно з’ясувати, чому такого поділу не зазнав історичний розвиток в епоху провидіння відновлення — епоху Старого Заповіту. У стародавньому світі наука розвивалася надзвичайно повільно, тому економіка також перебувала в застої. Тоді люди Ізраїлю вели простий спосіб життя в умовах суспільної системи, за якої релігія була невід’ємною складовою їхнього повсякденного життя. Пов’язані стосунками «хазяїн-слуга» і чіткими приписами Мойсеєвого закону, вони були зобов’язані коритися своїм правителям як у релігійному, так і в політичному сенсі. У цю епоху релігія, політика й економіка не розвивалися незалежно.
7.2.3. Родове суспільство
그러면 우리는 여기에서 복귀섭리연장시대(신약시대)에 있어서의 종교와 정치와 경제 등의 각 부면으로 본 역사발전은 어떻게 되었는가 하는 것을 알아보기로 하자.
Тепер розгляньмо, як розвивалася історія в межах релігії, політики та економіки в епоху продовження провидіння відновлення (епоху Нового Заповіту).
사탄을 중심한 원시공동사회(原始共同社會)는 하나님의 복귀섭리(復歸攝理)에 대응하는 인간의 본심(本心)의 작용에 의하여 분열되어, 그중에서 하나님의 뜻을 따르는 인간이 분립됨으로써 하늘편 씨족사회(氏族社會)가 형성되었다 함은 이미 위에서 밝힌 바 있다. 이와 마찬가지로 예수님을 살해한 유대민족은 이미 사탄편 계열로 전락되었기 때문에, 하나님은 그 사회를 그대로 두시고는 복귀섭리를 할 수 없으셨던 것이다. 따라서 하나님은 이 사회를 분열시켜 그 가운데서 독실한 기독교 신도들을 부르시어 그들을 중심하고 기독교씨족사회(基督敎氏族社會)를 세우셨던 것이다.
Прагнення первозданної душі відгукнутися на Боже провидіння відновлення зазвичай приводить до розділення в сатанинському суспільстві. За первісно-общинного ладу люди, які дотримувалися волі Бога, відокремилися від світу сатани та утворили родове суспільство на боці Бога. Схожим чином зародилося й християнське родове суспільство. Після розп’яття Ісуса єврейський народ опинився на боці сатани, і Бог більше не міг продовжувати Своє провидіння відновлення в його середовищі. Отже, Він розділив це суспільство, виділивши з його середовища відданих віруючих, щоб установити християнське родове суспільство.
구약시대에 있어서 야곱의 12자식을 중심한 70가족이 이스라엘 씨족사회를 형성하여 섭리노정(攝理路程)을 출발했던 것과 같이, 신약시대에 있어서는 예수님을 중심한 12제자와 70문도가 기독교씨족사회를 형성하여 섭리노정을 출발했던 것이다. 기독교씨족사회는 원시기독교사회(原始基督敎社會)였기 때문에 그때는 아직도 정치나 경제에 있어서의 어떠한 제도가 필요하지 않았던 시대였다. 따라서 이 시대에는 종교와 정치와 경제가 분립된 발전을 할 수 없었다.
Так само як в епоху Старого Заповіту дванадцять синів Якова направляли сімдесятьох своїх родичів, щоб утворити ізраїльське родове суспільство та розпочати новий шлях у провидінні, в епоху Нового Заповіту дванадцять учнів Ісуса очолили сімдесятьох його послідовників, щоб утворити християнське родове суспільство та розпочати новий шлях у Божому провидінні. Християнське родове суспільство складалося з найпростіших общин, політична й економічна структури яких або перебували в зародковому стані, або їх узагалі не існувало. У зв’язку з цим релігія, політика та економіка в цей період не отримали незалежного розвитку.
기독교씨족사회(基督敎氏族社會)는 지중해를 기반으로 한 고대 통일세계 안에서 로마제국의 극심한 박해를 받아 가면서 번성하여 기독교부족사회(基督敎部族社會)를 형성하는 데 이르렀었다. 그리고 4세기 후반으로부터 시작되었던 민족들의 대이동에 의하여 서로마제국은 드디어 476년에 쇠망(衰亡)하였고, 그 판도 안으로 이동해 온 게르만 민족에게 기독교가 침투됨으로써 그들을 중심하고 광범한 기독교사회가 이루어졌던 것이다.
Незважаючи на жорстокі переслідування, християнське родове суспільство поступово досягало дедалі більшого розквіту в Римській імперії, яка оточувала Середземне море, і перетворювалося на християнське родоплемінне суспільство. Велике переселення народів, яке розпочалося в другій половині IV століття, завдало тяжкого удару Західній Римській імперії, і в 476 році н. е. вона впала. Після того як християнство було прийняте германськими народами, які переселилися на її територію, християнське суспільство значно розширилося.
4. 봉건사회
7.2.4. Феодальне суспільство
역사의 발전과정에 있어서 씨족사회(氏族社會) 다음에 오는 것은 봉건사회(封建社會)인 것이다. 그리하여 서로마제국의 멸망을 전후하여 왕권(王權)이 쇠미해지고 국가가 무질서한 상태에 빠졌을 때 봉건사회는 형성되기 시작했던 것이다. 이때부터 서구의 기독교사회는 종교와 정치와 경제가 분화되어 각각 상이(相異)한 발전을 해 나아가게 되었다.
У ході історичного розвитку родове суспільство зазвичай переростало у феодальне. Феодалізм почав зароджуватися в Європі за часів занепаду Римської імперії, коли імперська влада ослабла і державу охопив хаос. У феодальному християнському суспільстві Західної Європи, зрештою, відбулася диференціація сфер релігії, політики та економіки, і кожна з них пішла самостійним шляхом розвитку.
봉건사회는 대·중·소의 영주(領主)와 기사(騎士)들 사이에 복종과 봉사를 전제로 하고 맺어진 주종관계에 의한 정치제도(政治制度)와 장원제도(莊園制度)에 의한 봉쇄적인 자급자족의 경제제도로써 형성되었었다. 국토는 많은 영주들에 의하여 분할되었고, 국왕은 사실상 영주 중의 하나였으므로 국왕의 권력도 지방분권적이었다. 영주들은 상부로부터 은대지(恩貸地)로 토지를 분배받아 그들의 독립 영지(領地)를 이루고 그 안에서 재판권까지 행사하였었다. 따라서 이 영지는 거의 국가권력을 떠난 사령(私領)이나 다름없었다. 이렇게 되어진 사령을 장원(莊園)이라고 한다.
Феодальне суспільство формувалося за політичної системи, в основі якої лежали стосунки «хазяїн-слуга», що проявляли себе на всіх рівнях, як, наприклад, між феодалами різних рангів та їхніми лицарями. У сфері економіки воно будувалося на основі поміщицької системи натурального господарства.Землі ділилися на наділи, якими керували феодали. Такі землевласники відповідали за всі сторони життя на своїх землях і володіли виключною юридичною владою, залишаючись повновладними господарями на своїй території за відсутності представника національної влади.
자작농(自作農)의 하민(下民)들이 주권자들의 보호를 받기 위하여 자기의 소유지를 영주 또는 사원(寺院)에 기증하고, 그 토지를 다시 은대지로 대여받아서 된 장원도 있었다. 이와 같이 되어 장원은 전국에 퍼져 있었던 것이다. 최하급의 기사는 하나의 장원을 할여받아 영주에게 사병(私兵)으로서 종사하였지만, 국왕이나 영주는 수백 수천의 장원을 소유했던 것이다.
Королі володіли обмеженою владою, не більшою, ніж великі феодали. Фермери в обмін на військовий захист передавали свої землі феодалам або монастирям і знову брали їх у борг як феодальні маєтки. Таким чином маєтки поширювалися по всій країні. Лицарі-васали отримували їх від своїх феодалів і за це повинні були служити в їхньому особистому війську. У той час, як якийсь лицар невисокого рангу міг мати тільки один маєток, кожний король чи великий феодал володів сотнями або тисячами таких маєтків, які він розподіляв серед своїх васалів.
종교면에서도 그것은 기독교를 중심하고 위에서 논한 봉건사회(封建社會)와 동일한 방향으로 발전하게 되었으니, 이것을 기독교봉건사회(基督敎封建社會)라고 한다. 즉 교구장(敎區長), 대주교(大主敎), 주교(主敎)는 대·중·소의 영주에 해당되는 지위를 가지고 있었고, 국왕이 영주 중의 하나였던 것과 같이 교황도 교구장 중의 하나였다. 거기에도 절대적인 주종관계에 의한 종교적인 정치제도가 있었고, 주교들은 신자들로부터 기증된 봉토(封土)를 가지게 되어 그들은 봉건적 계급층들 중에서 유력한 지위를 가지고 있던 영주들이기도 하였다.
Розвиток релігійної сторони життя в Європі в період християнських церков за патріархів набув аналогічних тенденцій, як і в політиці та економіці раннього феодалізму, тому в релігійному аспекті його можна назвати християнським феодальним суспільством. Патріархи, архієпископи і єпископи займали положення, що відповідали великому, середньому і дрібному феодальному поміщику. Король був усього-навсього одним із феодалів, а папа займав положення, аналогічне до патріарха. Політична система всередині римської церкви мала у своїй основі чіткі ієрархічні стосунки «хазяїна-слуги». Єпископи чи абати, які володіли землями своїх церков, отриманими від віруючих, мали соціальний статус і владу, подібні до феодалів.
다음으로 경제면에서 이 시대를 고찰하여 본다면, 이 시대는 고대 노예제도(奴隸制度)에서 장원제도(莊園制度)로 옮겨진 시대였다. 따라서 평민들이 이때부터 토지를 소유할 수 있게 되었던 것이다. 그리하여 이 시대의 토지제도에 의한 신분은 대체로 지주, 자작농, 농노(반자유 신분), 노예(부자유 신분) 등의 4계급으로 갈라져 있었다.
Із точки зору розвитку економіки цей період розпочався з переходу від рабовласницького устрою Давнього Риму до феодально-поміщицької системи. Деякі землі з цього часу перейшли до рук вільних селян. За своїм соціальним положенням люди в цей період поділялися на чотири категорії залежно від їхнього стосунку до землі: дворянство, вільні селяни, кріпаки й раби.
이와 같이 하나님은 게르만 민족을 새로운 선민(選民)으로 교화(敎化)하여 봉건사회를 수립함으로써 쇠망한 서로마의 터전에다 종교와 정치와 경제의 3면으로 소단위의 하늘편 판도들을 강화하여, 장차 하늘편 왕국을 건설하기 위한 터전을 마련할 수 있게 되었던 것이다.
Так на рештках Західної Римської імперії Бог побудував феодальне суспільство з новообраних Ним германських народів, яким призначалося зіграти ключову роль у провидінні. Зміцнивши дрібні одиниці у володіннях небесної сторони в трьох сферах — релігійного, політичного та економічного життя, Бог заклав основу для встановлення Свого Царства.
7.2.5. Монархічне суспільство та імперіалізм
역사의 발전과정에 있어서 봉건사회 다음에 오는 것은 군주사회(君主社會)인 것이다. 그러면 이때의 서구(西歐)에 있어서의 정치면에서 본 군주사회는 어떻게 형성되었는가?
Із розвитком історії феодальне суспільство перетворювалося в монархічне. Як виникла політична форма монархічного суспільства Західної Європи?
서구에 이동된 게르만 민족이 세웠던 국가들은 모두 그 존립기간(存立期間)이 짧았었으나, 프랑크왕국만은 오래도록 존속되었다. 프랑크는 서게르만의 한 부족이었는데, 그가 메로빙왕조를 세운 후 기독교(基督敎)와 결합하고 로마문명을 흡수하여 서구에다 게르만적인 로마풍의 세계를 이루었던 것이다. 이 왕조(王朝)가 몰락한 후 카알 마르텔은 서침(西侵)한 아라비아인을 물리쳐 세력을 폈고, 그의 아들 피핀은 카롤링왕조를 세웠다. 피핀의 아들 카알대제는 일찍부터 성어거스틴의 ‘신국론(神國論)’을 숭상하였었는데, 왕위(王位)에 오르자 그는 어거스틴의 ‘신국론’을 국가이념으로 하는 군주국가(君主國家)를 세우려 하였던 것이다. 그리하여 카알대제는 중부유럽을 통일하고, 민족 대이동으로 혼란된 서구를 안정시켜서 강력한 프랑크왕국을 확립하였었다.
Усі королівства, створені германськими народами, були недовговічними, за винятком Франкського королівства, утвореного одним із західно-германських племен. Франкські королі з династії Меровінгів прийняли християнство та перейняли досягнення римської цивілізації. На цій основі вони поклали початок романо-германській гілці Західної Європи. Коли меровінзькі королі втратили силу, чинним правителем франків став Карл Мартел. Він розширив межі свого королівства, витіснивши маврів, які вторглися з південного заходу. Його син Піпін Короткий став родоначальником династії Каролінгів. Син Піпіна Карл Великий, який високо цінував ідеал християнського королівства святого Августина, поклав цей ідеал в основу своєї імперії. Він об’єднав західну й центральну Європу, забезпечивши стабільність земель, народи яких перебували в стані хаосу через великі міграції, і утворив на їхній основі Франкське королівство.
다음으로 종교면에 있어서 기독교봉건사회(基督敎封建社會)에 뒤따라 온 기독교군주사회(基督敎君主社會)는 ‘메시아를 위한 영적 기대’ 위에서 교황(敎皇)을 중심하고 세워졌던 국토 없는 영적 왕국사회였다. 그리고 교황 레오 3세가 기원 800년에 카알대제를