Якщо б Адам і Єва, які знаходилися перед Богом, мали змогу зазирнути Йому в душу і побачити, що там відбувається, то навіть якщо б вони й захотіли, вони не вчинили б гріхопадіння. Батьки ставляться до дітей з любов’ю, але діти не розуміють всю глибину батьківського серця. Зрозуміло, що вони скоїли гріхопадіння через незрілість, але поштовхом до гріхопадіння стала не їх незрілість. До гріхопадіння привела нерозвиненість їхнього серця. Хіба скоїли б вони гріхопадіння, якби усвідомлювали, що «Я пов’язаний з цією людиною. Ніщо й ніколи нас не роз’єднає!» Хіба зробили б вони це, якби відчули, що Богу не байдужі всі проблеми? Зрештою, гріхопадіння сталося через те, що вони не були єдині у своїх серцях. Хіба гріхопадіння відбулося не тому, що їх прагнення та прагнення Бога розійшлися в різних напрямках і, відповідно, їхні думки були спрямовані зовсім в інший бік, ніж Божі?
하나님 앞에 서 있던 아담과 해와 자신이 하나님의 내정을 살필 수 있었으면 타락하려야 할 수 없었을 것입니다. 부모는 부모로서 자식을 대해 사랑의 마음을 갖고 있지만, 자식은 부모의 깊은 심정까지는 몰랐다는 것입니다. 물론 어려서 타락했겠지만 그 연령의 미급함이 타락의 동기가 된 것이 아니라 심정의 미급으로 타락된 것이 아니냐. ‘저분은 나를 대해 있다. 저분은 나와 떨어지려야 떨어질 수 없다.’라고 하며 하나님이 일체의 모든 문제에 관계돼 있다는 것을 만일 아담과 해와가 느낄 수 있었더라면 그는 타락할 수 없는 것이 아니냐. 결국 타락은 심정의 일치점을 갖지 못했기 때문에 된 것입니다. 하늘의 바람과 자기들의 바람이 엇갈렸기 때문에 자기 생각하는 방향이 하늘이 생각하는 것과 엇갈렸기 때문에 된 것이 아니냐.
(65-173, 1972.11.19)
Теми: гріхопадіння, шімджон